Про мене

Галина Константюк

«Віртуальна галерея буде для всіх віконечком у світ мистецтва»

“Люблю малювати людей, які надихають мене, або яких зустрічаю щодня. Часом простий перехожий може стати героєм моїх робіт. Малюю здебільше портрети, кожен з своєю історією.”

Вітаю вас, пані Галино! Чи можете пригадати той час, коли ви зрозуміли, що хочете пов’язати своє життя з творчістю? Коли прокинувся той перший порив до мистецтва і з чим він пов’язаний?
– Мені завжди подобалось малювати. Однак, я ніколи не планувала та навіть не мала великого бажання стати художницею. Просто я любила цей процес. Мені подобався стан, в якому я перебувала під час малювання. В шкільні роки мене більше вабила сцена, я мріяла про театр. Мені надзвичайно пощастило, що я поступила у Львівський коледж І. Труша. Саме там я зрозуміла, яке це велике багатство бути художником, з любов’ю до театру, співу та творчості. А порив працювати та творити в мене є завжди. Якось так в моєму житті все складається, що куди б я не бігла і що би не робила, всі ці моменти, думки, персонажі хочеться неодмінно зафіксувати на полотні.

На своєму творчому шляху художники часом випробовують себе в різних стилях.Чи був у вас такий творчий пошук? І що вам зараз найбільше до душі? Який стиль вважаєте «своїм»?
– Мій творчий шлях відбувався дещо не так. Я ніколи не ганялась за певним стилем, не хотіла когось чи щось повторювати, щоб вписатись в той чи інший стиль. Я люблю стиль у речах, щоб вони були з родзинкою, зі смаком та обов’язково надихали. Що ж до творчого стилю, то я його ніколи не шукала. Так, без сумніву, є великі художники, які мають чітко виражений стиль у своїх роботах. Я ж не переслідую цього. Для мене не так важливо вписатись у той чи інший художній стиль та прив’язуватись до нього, як вкласти в своє творіння душу та наповнити його емоціями. Люблю роботи, які вміють привернути до себе увагу: емоційно наповнюють, надихають, милують та тішать око. Тому для мене важливішим є не так професійна оцінка та сприйняття моїх робіт, як емоційна.

Кого з художників: українських чи іноземних вважаєте прикладом для наслідування і чому?
– Мені подобається велика кількість сучасних художників і ще більша кількість попередників. У кожного я щось почерпнула, чимось надихнулась та чогось навчилась. Це чудовий безкінечний процес самовдосконалення, коли ти бачиш та зауважуєш щось нове, цікаве, що тебе вчить та розвиває. Деякі художники працюють щоденно і багато. Хтось бере в руки пензлик лише тоді, коли до нього «навідується муза».

Як цей процес відбувається у вас?
– Я дуже люблю працювати. Це саме те, що робить мене щасливою. А щодо «музи», то мабуть вона мене не покидає, оскільки в мене не буває такого, що сьогодні я хочу щось намалювати, а потім тиждень мені нічого не хочеться, чи нічого не виходить. Мій творчий процес є постійним, безкінечним, я творю, мрію, живу. В цьому все моє життя, моя радість та натхнення. І знаєте, чого мені найбільше хочеться? Щоб це продовжувалось якнайдовше.

Які теми переважають на ваших картинах? Що малюєте і чому саме це?
– Люблю малювати людей, які мене надихають чи просто подобаються мені. Часом простий перехожий може здатись моїм героєм. Частіше це бувають дівчата, жінки, кожна з яких має свою історію, свою драму. Люблю малювати портрети, які можуть розповісти свою історію. Без слів. Просто дивлячись на які, можна відчувати та уявляти життєву драму людини, яка на ньому зображена.

Україна багата талановитими мистецькими особистостями. Однак відомими стають одиниці. Комусь бракує наполегливості, комусь коштів на самореалізацію, когось просто не розуміють та не сприймають. Чи ставите ви собі за мету добитись всезагальної слави та визнання? Чи для вас творчість є просто способом життя?
– Я вважаю свою творчість своєрідною сценою, з якої хочу донести до людських сердець різні переживання, думки. Мене безумовно тішить те, що маю вже свого глядача та прихильника. Однак відносно слави – не знаю, що це. Я розглядаю себе, як працівника, який виконує певну роботу. І робота ця повинна приносити радість. Швидше, це спосіб життя, коли без творчості ніяк, бо ти живеш нею і постійно нею займаєшся. Коли тебе переповнює бажання творчості, мистецькі пориви – ти просто мусиш ділитися ними з іншими. Не задля слави чи визнання, а просто тому, що по-іншому не можеш.

Мистецькі люди завжди особливі та неординарні. Їх часто називають диваками, адже вони по-іншому сприймають навколишню реальність. Які «дивацтва» притаманні вам?
– Мені дуже подобається саме слово «диво», бо воно якесь особливе. Люблю дивувати: несподівано, зненацька, навіть по-дитячому, але приємно. Що ж до дивацтв, то мабуть те, що я малюю і є моїм найбільшим дивацтвом.

Ви ініціювали створення мистецького сайту, який буде своєрідною віртуальною галереєю. Яка мета його створення та що він собою представлятиме?
– Мабуть кожен митець має в душі любов до усіх та усього, потяг до спілкування з однодумцями, або просто бажання почути інші думки. Мусить бути синтез та взаємодія того, хто творить та тих, хто сприймає цю творчість, інакше третього немає. Перша мета створення сайту, як віртуальної галереї, полягає у тому, щоб надати можливість усім без виключення переглядати картини. Адже далеко не кожен має можливості відвідувати галереї, виставки. Є люди, обмежені в пересуванні, але з великою любов’ю до мистецтва. Цей сайт повинен стати для всіх людей маленьким віконечком у світ мистецтва.

Ви плануєте викладати на сайті лише свої роботи, чи там будуть зібрані також картини інших художників?
– Для початку це будуть мої роботи. Але, якщо буде бажання чи потреба нових ідей, нових імен, нових робіт – то, звісно, все можливо.

Чи зможуть бажаючі придбати для себе якісь картини з вашого сайту?
– В першу чергу сайт позиціонує себе як картинна галерея, в якій будуть викладені роботи, зібрані мистецькі твори, які кожен зможе переглядати, милуватись ними та черпати натхнення. Однак якщо хтось захоче придбати собі якусь роботу, це буде можливо.

Зараз в країні доволі непроста ситуація: немає стабільності, є великий рівень зневіри та розчарування в суспільстві. Людей поглинає якась дивна апатія. А мистецтво часто називають антидепресантом. Чому? І чи може, на вашу думку, творчість якось рятувати людей від депресії?
– Мистецтво є антидепресантом для людей, що творять його. Звісно, я з цим погоджусь. Коли ти перебуваєш в творчому процесі, коли всі твої думки, емоції зайняті творчою нестандартною роботою, в тебе завжди буде стимул рухатись далі, працювати, творити та демонструвати свою творчість іншим. Я думаю, що навіть споглядання людьми прекрасного, співпереживання «історії мистецького твору», дарує задоволення від побаченого та долає апатію у глядача.

Дякую вам за спілкування. Сподіваюсь, ваша віртуальна галерея займе достойну нішу в мистецькому житті нашого регіону чи можливо навіть цілої країни. Бажаю вам натхнення в роботі та нових мистецьких досягнень.

Спілкувалась Ніна ФЕДЬКО

ТАК ЩО ВИ ДУМАЄТЕ?

Мабуть кожен митець має в душі любов до усіх та усього, потяг до спілкування з однодумцями, або просто бажання почути інші думки. Мусить бути синтез та взаємодія того, хто творить та тих, хто сприймає цю творчість, інакше третього немає.